(1690, с. Пустовійтівка Роменського р-ну Сумської обл. — 31.10.1803, Соловецькі острови, Архенгельська обл., Росія) — військовий і політичний діяч, дипломат, останній кошовий отаман Запорозької Січі, святий Української православної церкви.

П. Калнишевський походив з української козацької старшини. За роки життя на Запорозькій Січі здобув великий авторитет у Війська Запорозького Низового. Впродовж 1752—1761 рр. обіймав уряд похідного полковника, одночасно з 1754 р. був військовим осавулом, потім суддею Війська Запорозького Низового. В 1762 р. обраний кошовим, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий з посади. У січні 1765 р. всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим.

За мужність у російсько-турецькій війні 1768—1774 pp. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці, кошовий отаман був нагороджений найвищим орденом Російської імперії — орденом Андрія Первозваного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта.

Відстоював права Запорожжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшини та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства і торгівлі у запорозьких степах і тим самим перешкоджав планам Росії в колонізації причорноморських степів та в посиленні російської присутності в Україні. Вiдомо, що Петро Калнишевський мав товариські стосунки із князем Григорієм Олександровичем Потьомкіним, який у 1775 р. виступив на засіданні уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі. За схваленим планом 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручика Петра Текелі (Текелія) у червні 1775 р., повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще перебувало на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Завойовники пограбували військову скарбницю, військові припаси, архів, церкву. Калнишевського разом із старшиною було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди він прибув наприкiнці липня 1776 р. Монастирському керiвництву було наказано утримувати Калнишевського «без відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, а й спiлкування з iншими персонами та тримати пiд вартою солдат монастиря». 3 серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «что нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ея уродстве». Шість пунктів довгого маніфесту фактично зводилися до звинувачення запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності та в намаганні створити незалежне управління. Петра Калнишевського було поселено в казематi № 15. «Порційних грошей» він отримував один карбованець на добу (в 40 разів бiльше, нiж iншi в’язні). На заощаджені грошi він відремонтував свiй каземат, а наприкінці життя купив Євангелiє вартiстю 2435 карбованців і подарував його монастирю. У 1792 р. Петро Калнишевський був переведений в одиночну в’язницю. Указом нового Iмператора Росiї Олександра Павловича від 2 квiтня 1801 р. був помилуваний за загальною амнiстією й отримав право на вiльний вибiр мiсця проживання. За свoїми лiтами (йому йшов 111 рiк) і станом здоров’я залишився ченцем у монастирi, де й помер на 113 році життя.

Похований Петро Калнишевський на головному подвір’ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Могила не збереглася, але на папертi Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря досi збережено могильну плиту з текстом: «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю».

ukrainians-world.org.ua/